Від імені українського народу та, виражаючи його суверенну волю, 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України, в якій, зокрема, захист України, незалежності та територіальної цілісності України, повага до її державних символів визначено обов’язком кожного громадянина.
Спроби прийняти Основний Закон незалежної України були, починаючи з часу прийняття незалежності, і затягнулися на довгі шість років.
Під час підготовки проекту Основного Закону надійшло в цілому 5680 пропозицій, заяв і поправок. Її написання супроводжували гострі дискусії, зокрема, – довкола державних символів, державної мови, розподілу повноважень між гілками влади, статусу Криму тощо.
Народний депутат України 2-го скликання, Володимир Яблонський так це описував:
“Я не пам’ятаю більшої напруги у своїй роботі і більшої відповідальності за її результати. Обговорювалися не просто окремі положення Конституції, статті, фрази, а навіть крапки та коми. Тут відверто змагалися противники, запеклі вороги.”
Ці суперечки, можна сказати, відобразили протистояння між тією частиною політичних сил, які тяжіли до радянського минулого, і тими, що прагнули утвердити і зміцнити незалежну державу.
Не зважаючи на це, 28 червня 1996 року після безпрецедентного за тривалістю й напругою засідання, Верховна Рада 315 голосами ухвалила Конституцію України. ЇЇ прийняття зайняло 23 години часу без перерви. Це засідання увійшло в історію під назвою “Конституційна ніч”.
Конституція стала символом консолідації нашого народу – громадян України всіх національностей для її розбудови як держави, що має посісти гідне місце у світовому співтоваристві демократичних, соціальних і правових держав.