Меню Закрити

смт Ворохта

в

Історія селища Ворохта

   Ворохта – селище міського типу (з 1960 року) Надвірнянського району, Івано-Франківської області, центр Ворохтянської територіальної громади, утвореної у 2020 році.   Розташоване селище на висоті 850 метрів над рівнем моря на річці Прут. Майже з усіх сторін оточена горами і лісами. Віддаль до м. Яремче 27 км, до Івано-Франківська – 89 км. Населення Ворохти становить 4235 жителів (станом на 01.01.2020 року).

   За переказами назва населеного пункту походить від імені першого з поселенців – Ворохти Мочерняка. За легендою, Ворохта був жовніром у цісарському війську, втік зі служби і оселився в цій місцевості. Маючи великий життєвий досвід, давав слушні поради, тому люди «йшли до Ворохти». Інша версія походження населеного пункту – від слова «ворохи», тобто дрова, що привозили селяни  до шляхетських солеварень. З тюркського «ворохта» означає «піднебесся», а з давньоіндійської співучої мови санскриту – «найбагатше місце на диких кабанів».

   Про давнє заселення Ворохти свідчить знайдена кам’яна сокирка доби енеоліту (Я.Пастернак, Нові археологічні знахідки. Записки НТШ, 1933). Польський дослідник Я.Фальковський вважав, що Ворохту засновано в 17 ст.

   Розбудова Ворохти інтенсивно розпочалась після побудови залізної дороги в 1894 р. У Ворохті збудовано два величні кам’яні залізничні  мости. Їх склепіння розраховано за теорією пружних арок інженерами  Зигмундом Кулькою та Станіславом Косинським. Перший ворохтянський міст має довжину прогону (арки) 40 м, другий – 34,6 м.

  Для забезпечення ефективного лісокористування в 1895 р. на ділянці від Ворохти до Арджелюжі (6 км) була збудована лінія вузькоколійки шириною 760 мм, згодом у 1905 – 1906 рр. лінія пролягла від Арджелюжі до Форещанки (7,5 км). Крім транспортування дерева, у спеціальних вагончиках цією залізницею перевозили робітників і туристів.

   На початку ХХ ст. у Ворохті працювала пошта, телеграф, однокласна школа (1896р.) з українською мовою викладання. У селі розмістились два великі тартаки «Карпатського Лісового товариства» і «О.Єслер і сини».

    У 1927 р. Ворохта вийшла з підпорядкування Микуличина і стала самостійною ґміною, до складу якої входила громада Татарова. 22 березня 1928 р. Ворохті був наданий статус народного курорту.

  Мальовничі околиці, цілюще повітря, велика кількість сонячних днів, можливість займатись зимовими видами спорту приваблювали відпочиваючих. У Ворохті функціонували два готелі «Клапер» і «Ясна», туристичний притулок Товариства Татранського, численні будинки відпочинку (у тому числі Товариства католицьких священників – т.зв.  «Ксієнжовка», Товариства урядовців державних скарбових – т.зв. «Скарбовка», санаторій Каси хворих міста Станіслава та Дрогобича, Оселя взаємної допомоги українського вчительства – т.зв. «Вчительська оселя»), відпочинковий табір для дітей урядовців станіславської залізниці та ін..

   

   У 30 х рр. ХХ ст. Ворохта стала місцем міжнародних спортивних змагань з лижних гонок, а також стрибків з трампліну. Перші великий та дитячий трампліни збудували фахівці з Закопаного, столиці зимового спорту сьогодні сусідньої держави Польщі. Місцевий люд назвав споруду «скочнею». Уже в міжвоєнному періоді сюди приїжджали спортсмени з Чехословаччини, Німеччини, Фінляндії, Норвегії. Також тут щорічно проводились військові лижні курси.

   Поштове відділення в 30-х рр. 20ст. на конвертах ставило штемпель «Ворохта Перлина курортів. Рай лижників» (Worochta Perła Uzdrowisk Raj Narciarzy).

     В 1936 р., у Ворохті побувало 5296 відпочиваючих. У 1935 р. в селі відкрито три автобусні маршрути: Ворохта – Делятин, Ворохта – Жаб’є та Ворохта – Заліщики. Крім того, відпочиваючих доставляли кінними екіпажами до   Жаб’я та Криворівні в літній сезон.

  В 1936 р., у Ворохті побувало 5296 відпочиваючих. У 1935 р. в селі відкрито три автобусні маршрути: Ворохта – Делятин, Ворохта – Жаб’є та Ворохта – Заліщики. Крім того, відпочиваючих доставляли кінними екіпажами до   Жаб’я та Криворівні в літній сезон.

 

  У Ворохті збереглась стара філіальна церква Різдва Пресвятої Діви Марії (1615), перенесена сюди з села Яблуниці у 1780 р. За словами дослідника Г.Логвина, це один з найстрункіших і найвеличніших храмів, хоча і найменший за розмірами. Свого часу церквою захоплювались багато художників. На папір і полотно її обриси переносили такі відомі майстри пензля як Л. Вичуловський, М. Мороз, Ю. Кратохвиля-Видимська, О.Кульчицька, С. Гебус- Баранецька, Т. Обмінський, Г. Малявський.
  У 1928 – 1930 рр. була збудована і освячена нова церква у Ворохті. Різьбу намісного ярусу бокових вівтарів здійснив знаменитий народний майстер з Лугу Василь Турченяк (1864-1939). Про нього автор п’ятитомної праці «Гуцульщина» професор В.Шухевич сказав: «Це – різьбяр від Бога». Розпис іконостасу виконав львівський художник А.Меделян.

 

  Неподалік залізничного вокзалу є невеликий мурований римо-католицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Він збудований за проектом Ю. Белтовського і освячений в 1906 р. каноніком Й. Пяскевичем з Станіслава.

   Свого часу у Ворохті побували видатні письменники: І.Франко, М.Коцюбинський, Марко Черемшина, Б.Лепкий, О.Теліга, С.Гординський. Також Ворохту відвідали у ХХ ст. такі непересічні особистості як архикнязь Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний), Д. Дорошенко, Д. Донцов, К. Трильовський та ін.

 

  У післявоєнний період найбільшим  промисловим підприємством був Ворохтянський лісокомбінат, який здійснив цілий комплекс лісозаготівельних і деревообробних робіт. У 1995 р. внаслідок реорганізації створено Ворохтянський держлісгосп і ВАТ «Ворохтянський лісокомбінат».

  Ворохта була і залишається центром підготовки молодих спортсменів зі стрибків на лижах з трампліну і лижного двоборства. Вихованці ДЮСШОР беруть участь у всеукраїнських і міжнародних змаганнях і виборюють призові місця.

  Зараз у Ворохті функціонують санаторії «Гірське повітря» та «Смерічка». Також активно працюють спортивні бази «Авангард», НСБ «Україна», «Заросляк». Розбудовуються нові туристичні комплекси, розвивається зелений туризм.

 

Серед місцевих талантів дитячий гурт «Петрос» – керівником був бл. п.  Петро Сказків, учасник і переможець багатьох конкурсів і фестивалів.

  До послуг туристів розвинена рекреаційна інфраструктура. Звідси пролягають численні пішохідні маршрути по Чорногірському хребту. Саме з Ворохти починається сходження на найвищу вершину Українських Карапат – Говерлу (2061 м).

  Гордість Ворохти — старі австрійські віадуки з кам’яними арками-опорами. Збудували їх у кінці дев’ятнадцятого століття, коли прокладали залізничну колію з Івано-Франківська (Станіслава) до Рахова. Ця гілка залізниці була частиною грандіозного проекту австрійського уряду — будівництва Карпатської магістралі, яка мала з’єднати Відень з Одесою через Гуцульщину. Реалізувати проект до кінця не вдалося, зате нам залишилася діюча залізниця з довгими гірськими тунелями та унікальними арковими мостами, перекинутими через яри та ріки.

 Таких мостів у долині річки Прут було зведено дев’ять, чотири з них у Ворохті. Всі чотири кам’яні велетні збереглися до нашого часу, по двох із них досі курсують поїзди.

  Самий величний та красивий віадук знаходиться у центрі селища, його протяжність сягає 200 м, а найбільша ажурна арка має ширину близько 65 м. Саме він вважається найбільшим арковим мостом не тільки України, а і Європи. Унікальності цій споруді надає ще й дугоподібна форма віадуку, яка повторює витончений вигин русла ріки Прут. Міст дуже мальовничий, коли проходиш під високими кам’яними арками, перехоплює подих і здається що перенісся в часі до Римської імперії. Недаремно ж дослівний переклад слова віадук — римська дорога. Наразі міст не експлуатується, поряд зведено новий і сучасний, а старий залишився окрасою селища яка приваблює туристів.

          У Ворохті є численні архітектурні та історичні пам’ятки :

  • Дочірня церква Різдва Пресвятої Богородиці (стара), УГКЦ, збудовано за одними даними 1615 року, (а за іншими 1811 рік про це розповідає п.Світлана Флис, в своїй статті «Гуцульські храми курортної Ворохти: історії та легенди» для ВИДАННЯ інтернет газети Укрінформ, від 04.07.2021 р.), знаходиться вул. Олекси Довбуша;
  • Австрійські Мости – Віадуки, збудовані в 1894р.; Віадук у Ворохті – один з найдовших кам’яних мостів в Європі.
  • Римо-католицький костел Різдва Пресвятої Богородиці (колишня назва Успення Пресвятої Богородиці) збудовано 1906 року, знаходиться по вул. Михайла Грушевського;
  • Парафіяльна церква Різдва Пресвятої Богородиці, УГКЦ збудовано в 1928 – 1931 рр., освячена 21.09.1931 року, знаходиться по вул. Данила Галицького 123;
  • Дочірня церква Різдва Івана Хрестителя, УГКЦ, збудовано в 1996 – 2008рр., знаходиться участок Завуєли на 10км.;
  • Дочірня Богослужбова каплиця Українських Святих Рівноапостольних Володимира та Ольги, збудовано 1993 року, а розбудовано для служіння Богослужінь в 2011 році, знаходиться по вул. Данила Галицького (центр містечка);  
  •  Пам’ятний Хрест на місці розстрілу в 1943 році 10 заручників – українців, німецькими окупантами, встановлений в 1993р. та відновлений в 1998 р., біля Ж/Д переїзду;
  •  Пам’ятник –погруддя Т. Шевченку (сквер біля селищної ради), встановлений у 1968 році. Автор український скульптор – Аркадій Мацієвський.
  •  Погруддя український поетам Тарас Шевченко та Іван Франко,  встановлено в 1963 році на територію санаторію Гірське повітря;
  •  Меморіальна дошка історику, письменнику, громадсько-політичному діячеві, директору Ворохтянської школи Степану Салику, встановлено в 2003 році;
  • Меморіальна дошка пароху отцю Миколі Куницькому, встановлено в 2007 році на фасаді парафіяльного храму;
  •  Пам’ятний хрест на місці першого цвинтаря у Ворохті, встановлено в 1999 році;
  •  Пам’ятний обеліск угорським воякам, які загинули в роки Другої світової війни, встановлено в 1998 році.

Світлана Флис,
Старший науковий співробітник музею етнографії та екології
Карпатського краю м. Яремче
2022 рік