Історія

Татарів – село Ворохтянської громади, давня низькогірна курортна-кліматична місцевість, знаходиться на висоті  650 – 750 м. н. р. м. на відстані 78 км від Івано-Франківська. Територія – 8853 га, населення близько 1800 чол.

За свою історію Татарів декілька разів міняв свою назву. Найдавніша письмова згадка датується 1651 року. Перша назва – Прутець, згодом – Белзець, із 1673 року – Татарів, а у 1946 році – Кремінці, у період незалежності України повернено попередню назву Татарів.

Інтенсивний розвиток села розпочався наприкінці ХІХ століття, після побудови у 1894 році залізниці Станіславів – Воронєнка. Під час будівництва залізниці 1 червня 1893 року в Татарові створено поштовий уряд, з 10 лютого 1894 року – телеграф.

У кінці ХІХ століття у Татарові виникає інтерес до розвитку лижного спорту. Працівники Татарського надлісництва Юзеф Шнайдер і Маріан Малашинський створили групу любителів лижних мандрівок і у 1897 році здійснили лижне сходження на г. Хом’як та Говерлу. У 1894 році князь Йоан Ліхтенштейн ІІ отримав право на полювання в околицях Татарова.

У 1904 році були відкриті – однокласна україномовна школа, а також єврейська школа при тартаці. У 1908 році у Татарові було засновано читальню, за ініціативою активістів товариства «Просвіта» П. Дзем’юка, Ю. Мигалюка, В. Гаська. У 1911 році було створено осередок товариства «Січ».

12 липня 1908 року часопис «Кур’єр Станісвавський» повідомляв читачів, що делятинський купець Стрелецький відкрив у Татарові власний пансіонат, магазин, а також їдальню.

У путівку по курортах і кліматичних місцевостях Галичини, яких побачив світ у 1912 році, є відомості про один з найперших лікувальних закладів Татарова – санаторій доктора Ромуальда Жураковського. На той час фунціонували два корпуси на 60 місць, була електрівня, водотяг, тенісний корт, кегельбан, парк на 22 га, читальня, зал з фортеп’яном.

У 1912 році запрацював паровий тартак та підприємство С. Лазорського з «товчення шутру». Каменеломні цього підприємства постачали гравій по всій Галичині.

У листопаді-грудні 1914 року з початком Першої світової війни у районі Татарова точилися жорстокі бої між підрозділами австро-угорського війська і частинами російської царської армії. Оборону тримали три батальйони і бронепоїзд австрійців, наступали вояки 1-ої Кубанської дивізії. Австрійське командування очолював генерал Карл фон Пфлазен. Зараз на місці боїв на території Татарова в урочищі Вентерівка, знаходиться австрійський цвинтар.

У міжвоєнному періоді  фунціонували два тартаки – О. Блоха – Горна і М. Шаффера та електрівня. До Татарівського лісового господарства у 30-х роках входило чотири лісництва: Піги, Женець, Яблуниця, і Поляниця. У цей період працювали санаторій залізничників «Зніч» і поліційний Дім Здоров’я. До послуг гостей були готелі Ш. Вінера, Г. Гірша (готель «Під оленем) і Таубе Локер, ресторани. Особливо популярними були такі вілли і пансіонати як «Санато», «Затишшя», «Золотий ріг», «Селянка», «Ренейка», «Лєсна», «Мікроцид», «Мариля». У 1921 році віллу «Крокус» придбало подружжя німецьких протестантів-лютеранів Цьолерів, які заснували у Станиславові будинок і школу для дітей сиріт.

У гостях у Теодора Цьоклера  у Татарові побували друзі з Фінляндії, Швеції, Данії, США, Швейцарії, Австрії.

Згідно статистичних даних станом на 1 січня 1939 року в Татарові проживало 1190 жителів з них 630 українців, 250 поляків, 300 євреїв і 10 німців.

Місцеве населення займалося тваринництвом, лісорозробками, домашнім промислом, обслуговування відпочивальників. За статистичними даними у 1934 році у приватних господарствах села налічувалося 80 коней, 244 голів великої рогатої худоби, 313 овець, 77 свиней.

Свого часу Татарів відвідали чимало видатних особливостей, серед них відомий письменник Богдан Лепкий, поетеса з Слобожанщини Христя Алчевська з матір’ю, відомим педагогом Христиною Данилівною Алчевською. У 1923 році у селі побував організатор товариства «Луч» генерал-хорунжий Армії УНР Роман Дашкевич. У 1904 році майже пів року в Татарові перебували такі знані художники, в майбутньому професори Краківської академії мистецтв – Фредерік Паутч, Владислав Яроцький, Казимир Сіхульський. Вони малювали пейзажі, жанрові сцени на гуцульську тематику, портрети місцевих жителів. У селі у 20-х роках ХХ століття приїздив відомий львівський художник і фотомитець Генріх-Петро Міколаш.

Вивчаючи народне мистецтво Гуцульщини, Татарів відвідала видитна українська художниця Олена Кульчицька. У 1934 – 1943 роках у Татарові проживав відомий польський польський художник Кароль Коссак, який малював картини на гуцульську тематику.

Пам’яткою гуцульської дерев’яної архітектури є місцева церква Дмитрія Солунського, збудована у 1856 році. Автором іконописом є Антоній Оржеховський.

У 1911 році на земельній ділянці, подарованій тернопільким адвокатом С. Погорецьким, у Татарові зведено дерев’яний костел Пресвятої Матері Божої Ченстоховської за проектом С. Лазорського. Він фунціонував до 1944 року.

У 1932 році був побудований новий залізничий вокзал за проектом Тадеуша Ковальського. Він є пам’яткою архітектури і потребує ремонту.

У період Другої світової війни багато жителів Татарова загинули від рук фашистів, частину молодих людей вивезено на примусові роботи до Німеччини. На віллі «Ведлув» біля старого кладовища, у цей період розміщувалась управа гестапо, це був так званний «Страшний двір.

Після воєнний період у Татарові відкрились і почали функціонувати: санаторій МВС, дитячий санаторій «Прут» та стаціонар районного протитуберкульозного диспансеру.

З кінця ХХ – поч. ХХІ століття уу Татарові зведено ряд оздоровчих пансіонатів, туристичних відпочинкових комплексів, активно розвивається зелений туризм. Сьогодні Татарів є місцем проведення численних пленерів українських та зарубіжних художників.

На річці Женець, за 6 км від автотраси національного значення Н-09, в однойменному урочищі знаходиться мальовничий водоспад Женецький Гук. Його висота становить майже 15 метрів. Водоспад, разом з унікальними геологічними особливостями русла річки Женець, є особливо цінним природним комплексом Карпатського національного природного парку, на території якого він знаходиться.

Мандрівки урочищем Женець. Зі сходженням на гору Хом’як (1542 м) мають давні традиції. У 1876 році вісім членів Товариства Татранського на конях, у супроводі лісників побували в урочищі і проїхали до гори Хом’як. У 1901 – 1902 роках були організовані походи на вершину гори львівських гімназистів.

Біля підніжжя гори Хом’як у 20-х роках ХХ століття функціонувало підприємство з виробницттва ефірної олії. У 1934 році тут на висоті 1359 м Станіславівським відділом Товариства Татранського був зданий в експлуатацію туристичний притулок ім. Мечислава Орловича розрахований на 50 мандрівників. Метою спорудження притулку було сприяння розвитку туризму у Карпатах.

Гора Хом’як належить до Горган, частини Карпат, вершини яких мають круті схили, покриті кам’яними розпищами – «горганами». Схили гори під верхом заросли сланкою (гірською сосною), а нижче, на пологих схилах – смериковим лісом. У серпні 2006 року на горі Хом’як при допомозі гелікоптера було встановлено скульптуру Божої Матері. Висотою понад 3 метри.

Місцевість має особливий цілющий фотофон, що зміцнює імунну систему організму. Татарів – унікальна карпатська оздоровниця, курортний центр, де успішно лікується захварювання легенів та дихальних шляхів (ларенгіт, трахеїт, бронхіт, бронхіальна астма, пневмосклероз, туберкульоз). Це – диво природи, непоторний Карпатський Люрд.

Світлана Флис – старший науковий співробітник музую «Етнографії та екології Карпатського краю» м. Яремче