День державності належить до державних свят багатьох країн. Він дає відлік всім іншим святкуванням подій загальнодержавного і національного значення. Разом з тим День державності є символом національної і політичної зрілості громадян держави, самоусвідомленням ними своїх історичних коренів, тяглості поколінь крізь віки духовного, культурного та державницького зростання і, найголовніше — причетності до цього поступу на сучасному етапі творення політичного життя.
Князь Володимир Святославович увійшов у історію нашого народу як князь-Святитель, який охрестив Україну-Русь і ввів її в християнську цивілізацію. За його труди на благо рідної землі народ ще за життя назвав його Великим князем, любив його як батька нації а після смерті ввів його до лику святих.
Діяльність князя і справді була великою. Великою, міцною, єдиною і сильною була при ньому і княжа Україна. Дружби з Володимиром, його допомоги шукали європейські імператори і королі.
Але, крім великого державного політичного діяча, Володимир Великий був ще й великим полководцем і флотоводцем. Його головні військові походи і перемоги пов’язані в першу чергу з флотом; і київську державу князь зміцнював як морську країну. При князі Володимирі Святославовичі флот динамічно розвивався і займав чільне місце не лише як військова сила. У більшій мірі Володимир використовував флот у справі військово-дипломатичній.
Володимир був третім сином князя Святослава. Народився він близько 955 року. Його матір’ю була Малуша – служанка бабусі, княгині Ольги. Тому Володимира в молоді літа літописець називає “робичичем”.
Великокняжий київський стіл Володимир зайняв в 979 році після перемоги в семилітній міжусобиці з братами Олегом і Ярополком. З перших днів свого правління молодий князь твердою рукою взявся зміцнювати розхитане міжусобицею державне управління та збирати воєдино землі київської держави.
Спочатку він погляд свій спрямував на Захід. На початку 980 років походом у Прикарпаття він повертає зайняті чехами етнічні галицькі землі до Перемишля включно. Потім, приборкавши радомичів на сході, він направляє своє військо і флот на волзьких булгар. У цій війні княжий флот виступає головним транспортним засобом, яким перевозиться навіть кіннота. В 984 році флотилія князя з’являється на Оці, а згодом – на Волзі. Волзькі булгари були скорені, проте Володимир вирішив укласти з ними мирну угоду і направив свій флот на хозар, які після поразки від його батька князя Святослава почали піднімати голову і загрожувати безпеці київській державі.
Після цього походу хозари і їх держава назавжди зникли з політичної карти, а натомість на північному Кавказі, на землях нинішньої Кубані, починає формуватися Тмутараканське князівство.
Далі князь Володимир зайнявся південними справами, які відігравали головну роль у першу чергу в торгово-економічних відносинах України-Русі з Візантією. Судячи зі всього, на той час торговий шлях Дніпром занепав і Володимир, для наведення там порядку, в 986 році спорядив похід свого флоту “на пороги”. Літописи не описують конкретні заходи князя на порогах але, як показав час, Володимир поновив торгівельний шлях “із варяг у греки” і забезпечив собі свободу комунікацій Дніпром до Криму і Царгорода.
У кінці 987 року до київського князя з проханням про військову допомогу звернувся візантійський імператор Василь, проти якого в Малій Азії підняв повстання Фока. Володимир погодився, але виставив умову, щоби імператор видав заміж за нього свою сестру Анну. Не маючи іншого виходу імператор погодився.
Та візантійський імператор Василь, перемігши при допомозі Володимира свого суперника Фоку, виконувати, як він вважав, принизливу для нього обіцянку, не поспішав. Та київський князь мав іншу думку. Чекав своєї нареченої Володимир спочатку в Києві. Вирішення цього питання затягувалося. Щоби заставити імператора дотриматися свого слова, Володимир швидко спорядив флот і сухопутну армію і в 988 році вдарив на Крим. Княжі війська швидко опанували півостровом і з берега та з моря облягли Херсонес. Облога тривала шість місяців і місто вимушене було здатися. Володимир урочисто увійшов до головної грецької колонії в Криму. Імператор Василь знову опинився в складній ситуації – вчорашній союзник відібрав у нього кримські володіння та ще й одночасно розгорілося велике повстання проти нього на Балканах.
То ж довелося царівну Анну везти до Херсонеса, де Володимир і справив з нею пишне весілля.
За руськими літописами, Володимир охрестився в Херсонесі, прийнявши по хресту ім’я Василя, по імені свого тестя – імператора, який виступив його хрещеним батьком.
Повернувшись із кримського походу, князь Володимир охрестив і український народ, в житті якого розпочалася ера християнської цивілізації. Виділивши десяту частину своїх доходів, князь збудував у Києві величну Десятинну церкву, розпочав активну роботу з розвитку культури й освіти. Свої зусилля Володимир став направляти на вирішення внутрішніх проблем держави, на її зміцнення і згуртування. Став піклуватися про простих киян і перестав вести війни з сусідами, розвивав торгівлю і започаткував карбування власних грошей.
Похід на Крим став останнім морським бойовим походом флоту князя Володимира Великого. Але князь постійно зміцнював свої дружини та флот і завжди тримав їх напоготові. В останні роки життя Володимира Великого до кордонів київської держави зі сходу підійшла велика печенізька орда. Але боротьба з нею вже стала справою його синів і онуків.
Помер князь Володимир Великий 15 липня 1015 року в своєму дворі в Берестові і був похований у Десятинній церкві. У XIII столітті Володимира Великого було канонізовано святим.
Витоки, етапи становлення та розвитку Української державності
Підтвердженням понад тисячолітнього українського державотворення є численні наукові розвідки, дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків, правників, публікації.
Представлене дослідження дозволило виокремити такі етапи становлення та розвитку української державності:
Перший етап — період слов’янських протодержавних утворень (ІV -ІХ ст.). Українська державність бере свій початок від Антського племінного союзу. Михайло Грушевський прямо називав антів українцями.
Другий етап — Києво-Руська держава (ІХ — ХІІІ ст.). У ІХ ст. постала середньовічна українська держава Русь зі столицею в Києві, яка об’єднувала землі Київського, Чернігівського і Переяславського князівств, а територіально зрівнялася з Візантійською імперією та імперією Каролінгів. Руська держава була тим фундаментом, на якому і розпочалося формування Української державності.
Третій етап — Галицько-Волинська держава. Королівство Русь (ХІІ -перша пол. ХІV ст.), яка доповнила і розвинула Руську державність. Князів Романовичів європейські правителі визнавали законними правонаступниками володарів Русі, підтвердженням цього є коронування князя Данила послом Папи Римського в листопаді 1253 р. і надання йому титулу «Короля Русі».
Четвертий етап — доба Української козацької держави «Військо Запорозьке» або Гетьманщина (середина ХVІІ ст. — др. пол. ХVІІІ ст.), яка утворилася в результаті Національно-визвольної війни 1648—1654 рр. Першим титулом її засновника Богдана Хмельницького, наданим єрусалимським патріархом Поїсієм, був «князь Руси».
П’ятий етап — Українська Народна Республіка (УНР) доби Української Центральної Ради та Директорії, Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського, Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) (1917—1921 рр.). Українська нація, об’єднавшись довкола ідеї національного визволення, проявила волю, героїзм і жертовність у боротьбі за державність і свободу. Українці знову використали шанс реалізуватись як державна нація.
Шостий етап — період Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (1919—1991 рр.). Комуністична «радянська імперія» застосувала проти українців воєнну агресію, репресії, тричі морила голодом, зокрема, у 1932—1933 рр. вчинила геноцид української нації, проводила політику русифікації. Тоталітарна машина без вагань знищувала на своєму шляху людські життя та долі. Загальна кількість постраждалих українців у 1918—1991 рр. — 10 000 000.
